Якщо запитати одесита, хто заснував Одесу — він з великою ймовірністю відповість «Дюк де Рішельє». І це не зовсім точно — місто формально засновано до Дюка. Але саме він перетворив запорожський закуток у європейське місто. За 11 років правління Арман Емануель дю Плессі, герцог де Рішельє, зробив для Одеси більше, ніж усі попередники разом узяті. І одесити досі називають його «наш Дюк» — з любов’ю і вдячністю, які пережили два століття.
Хто такий Дюк де Рішельє
Арман Емануель Софі Септиман дю Плессі, герцог де Рішельє (1766-1822) — представник одного з найдревніших аристократичних родів Франції. Прямий нащадок знаменитого кардинала Рішельє, який служив Людовіку XIII (того самого з «Трьох мушкетерів» Дюма). Народжений у Парижі, отримав блискучу освіту, готувався до кар’єри при французькому дворі.
Все змінила Французька революція 1789 року. Молодий аристократ був змушений емігрувати — спочатку до Австрії, потім до Російської імперії, де служив військовим. Брав участь у штурмі Ізмаїлу під Суворовим (1790), отримав чин генерал-майора.
Прибуття в Одесу (1803)
9 березня 1803 року 36-річний Рішельє був призначений градоначальником Одеси імператором Олександром I. На той час Одесі було лише 8 років. Це було невелике селище з кількома сотнями дерев’яних будинків, без водопроводу, без шкіл, з епідеміями, бруд і безперспективністю.
Що Дюк побачив у Одесі:
- Населення близько 9 тисяч — переважно сезонні робітники і солдати
- Брак прісної води
- Незабруковані вулиці, постійна грязюка
- Жодного театру, кращого готелю, банку
- Слабкий порт без необхідної інфраструктури
- Корумпована митниця і кримінал
Перед Дюком стояло завдання — зробити з цього стерпне місто. Він взявся за справу системно і безкомпромісно.
11 років, які перевернули місто
Інфраструктура
- Прокладені широкі вулиці і бульвари (Дерибасівська, Преображенська, Ланжеронівська)
- Збудована система водопостачання
- Створено перший міський сад (нинішній Міський сад)
- Розпланована центральна частина за регулярним планом
- Привезено з Італії білі акації — символ Одеси
Культура і освіта
- 1804 — заснований Рішельєвський ліцей (на основі ліцею у 1865 р. створено Новоросійський університет)
- 1809 — відкритий перший Одеський театр (попередник нинішнього Оперного)
- Збудовано Спасо-Преображенський собор
- Заснований Інститут шляхетних дівчат
- Перші школи для бідних
Економіка
- Розбудована портова інфраструктура
- Збільшено товарообіг порту в десятки разів
- Митні збори зросли з 20 тисяч до 2 мільйонів рублів на рік
- Залучені іноземні купці — італійці, греки, євреї, французи
- Місто стало одним з найбільших чорноморських портів
Демографія і культура
- Населення з 9 тисяч зросло до 35 тисяч (4-кратне збільшення)
- Створено католицьку церкву, синагогу, грецьку православну церкву
- Кожна етнічна громада отримала свій статус і захист
- Сформувався мультикультурний характер Одеси
Епідемія чуми 1812-1813
Найдраматичніший момент правління Дюка. У серпні 1812 року в Одесі почалася епідемія чуми. Тогочасна медицина не могла впоратися з хворобою, але Дюк зробив усе можливе:
- Запровадив суворий карантин
- Особисто інспектував карантинні зони
- Спалював заражені будинки з усіма речами всередині
- Організував міську охорону для запобігання панічної міграції
За час епідемії померло 2656 одеситів — кожен 10-й. Але Дюку вдалося зупинити пандемію без поширення на інші міста. У лютому 1813 року Одеса була оголошена «безнапасним містом». Усі померлі поховані у братській могилі — «Чумна гора», що збереглась до сьогодні (район Слобідки).
Особистість Дюка
Сучасники описували Дюка як надзвичайно скромну і безкорисливу людину:
- Жив у простій квартирі, без розкошу
- Носив скромний одяг, ходив пішки замість карети
- Власні гроші вкладав у місто (часто з убитків)
- Особисто перевіряв роботу всіх служб
- Знав за іменами багатьох одеситів
- Не одружився — повністю присвятив себе службі
Це відрізняло його від типових царських сатрапів — і саме тому одесити його щиро любили. Не «їх», а «наш» Дюк.
Повернення у Францію (1814)
У 1814 році, після падіння Наполеона, Бурбони повернули собі трон Франції. Дюк де Рішельє був покликаний на батьківщину. Він поїхав з Одеси з важким серцем — місто стало йому рідним.
У Парижі він зайняв посаду прем’єр-міністра уряду Людовика XVIII (1815-1818). Двічі очолював французький уряд, став членом Французької академії. Але про Одесу не забував — постійно цікавився справами міста, листувався з графом Ланжероном (новим градоначальником).
Дюк хотів повернутися в Одесу, але 17 травня 1822 року помер у Парижі від інсульту, у віці 55 років. Йому не довелося побачити побудоване ним місто ще раз.
Пам’ятник «нашому Дюку»
Коли в Одесі дізналися про смерть улюбленого правителя, граф Ланжерон оголосив збір коштів на пам’ятник. Гроші збирали усі — від багатих купців до простих мешканців. Так Одеса вперше у своїй історії побудувала пам’ятник за народні кошти.
Замовлення на скульптуру отримав Іван Мартос — один з найкращих скульпторів імперії. Він створив бронзову фігуру у стилі класицизму — Дюк зображений у римській тозі, як античний мудрець. Постамент розробили архітектори Авраам Мельников і Франческо Боффо.
22 квітня 1828 року пам’ятник відкрили на Приморському бульварі. Це був перший пам’ятник Одеси і досі залишається найулюбленішим. Цікаве:
- Дюк простягає руку до моря — ніби запрошує гостей
- У сувоях — символ суду і влади
- На постаменті залишився слід ядра з турецької війни — спеціально не реставрували
- До Дня Незалежності України Дюка одягають у вишиванку (з 2014 року)
- Це центральна фігура щорічної Гумморини 1 квітня
Що в Одесі носить ім’я Дюка
- Рішельєвська вулиця — одна з головних у центрі
- Рішельєвський ліцей — досі один з найкращих ліцеїв Одеси
- Дюківський парк — колишня резиденція Дюка
- Пам’ятник Дюку на Приморському бульварі
- Готелі, ресторани, бутіки з назвою «Дюк», «Рішельє»
Спроба знести пам’ятник
У 1969 році, у радянські часи, місцева влада запропонувала замінити пам’ятник Дюку на пам’ятник Суворову, якого нібито вважали «справжнім засновником Одеси» (це була пропаганда). Однак письменник Аркадій Львов звернувся до Костянтина Симонова, той опублікував лист у газеті «Неделя», після чого офіційно було підтверджено: «Пам’ятник Рішельє охороняється законом».
Так одеситам вдалося зберегти найважливіший символ міста.
Дюк сьогодні
На відміну від багатьох інших імперських символів, які демонтували після 2022 року (як пам’ятник Катерині II), пам’ятник Дюку залишається. Чому? Тому що:
- Дюк — це французький емігрант, не російський імперіаліст
- Він реально зробив для міста колосально багато
- Одесити завжди вважали його «своїм»
- Це частина одеської культурної ідентичності
Сучасні історики переглядають оцінку Дюка з критичніших позицій (він все ж був представником колоніальної влади), але його особистий внесок у розвиток Одеси ніхто не заперечує.
Цікаві факти
- Дюк володів кількома мовами: французькою, англійською, німецькою, російською (вивчив у Одесі)
- Він був закатим вегетаріанцем — рідкість для тієї епохи
- За одну ніч переплив Чорне море на маленькому човнику для перевірки берегового патрулювання
- Особисто керував гасінням пожежі у єврейському кварталі
- Заборонив дуелі в Одесі — рідкісне рішення для того часу
- Любив каву — у його квартирі завжди була особлива зернова кава з Туреччини
- Дюк не одружився, але мав глибокі дружні стосунки з кількома жінками-одеситками
Підсумок
Дюк де Рішельє — це людина, яка довела, що одна людина може змінити ціле місто. Французький емігрант, який втратив батьківщину, знайшов собі іншу — і віддав їй 11 років життя. Сьогодні, через два століття, його пам’ятник на Приморському бульварі — це не просто скульптура. Це точка пам’яті, до якої повертається кожен одесит: туристи фотографуються, закохані дзвонять, перші спускаються Потьомкінськими сходами.
І кожен, хто прибуває в Одесу, проходить повз нього — як гість, якого зустрічає господар. «Наш Дюк» досі тут, у бронзі і в пам’яті.
Більше про історію міста — у нашому матеріалі «Історія Одеси». Про пам’ятник детальніше — на сторінці «Пам’ятник Дюку де Рішельє».